ПРИТЧА ПРО ДОБРО І ЗЛО

Ішли дорогою добро і зло. Їм назустріч – два чоловіки.

-          Нумо, - каже зло, - випробуємо, хто з нас сильніший?

-          Гаразд! – покірно згодилося добро. – А як?

-          А нехай ці два чоловіки поборються, - каже зло, - я зроблю одного з них сильним і багатим, але злим!

-          Добре, - відказує добро. – А я іншого – слабим, бідним, але добрим!

Сказано, як зв’язано.

Умить один чоловік опинився на коні, у багатій одежі.

А інший – у лахмітті, та ще й костуром…

-          Геть з дороги! – закричав на нього той, кого обернули в багача, оперіщив бідного батогом і помчав чимскоріш додому – гроші лічити.

Бідний зітхнув і мовчки почвалав услід.

-          Ага! – зраділо зло. – Зрозуміло тепер, хто сильніший?

-          Постривай, - каже добро. – У тебе все легко й швидко, але ненадовго. А я, якщо роблю щось, то назавжди!

І почали вони дивитися, що далі буде.

А було отаке. Ішов собі бідний, ішов, аж бачить – лежить багач під конем, що упав на нього, і ніяк піднятися не може. Хрипить. Уже задихається…

Підійшов до нього бідний. І так йому стало шкода погибаючого, що звідки тільки й сила взялася! Відкинув він костура, напружився – і допоміг горопасі визволитися.

Пустив багач сльозу. Не знає вже, як віддячити бідному.

-          Я, - каже, - тебе батогом, а ти мені життя врятував!

Ходімо до мене жити. Ти мені тепер будеш, як брат!

Пішли два чоловіки. А зло й каже:

-          Що ж це ти, добро? Обіцяло свого чоловіка слабким зробити, а він он якого важкого коня піднести зміг! Тож я все одно перемогло!

А добро й сперечатися не стало. Бо ж воно не вміло перечити – навіть злу. Але відтоді добро і зло разом не ходять. А якщо ідуть по одній дорозі – то тільки врізнобіч!